Електрофізіологічне лікування

Імплантаційні кардіовертери-дефібрилятори

Пацієнти з гіпертрофічною кардіоміопатією (ГКМП), які очевидно знаходяться у групі високого ризику розвитку раптової серцевої смерті, можуть бути кандидатами на імплантацію кардіовертера-дефібрилятора (ІКД).

ІКД – спеціальний пристрій, який на постійній основі імплантується в тіло людини і здатний розпізнавати аритмії, які загрожують життю, а потім автоматично усувати їх та відновлювати нормальний серцевий ритм шляхом створення електричного розряду. Це рятує людині життя. Водночас, пристрій проводить ЕКГ-запис нападу та запам’ятовує його для документування і аналізу у подальшому.

Впродовж останніх років, збільшився досвід (та інтерес) щодо терапії ІКД у пацієнтів з генетичними захворюваннями серця (такими як ГКМП), що знаходяться у групі високого ризику розвитку раптової смерті, включаючи дітей. ІКД являє собою величезний прорив у лікуванні ГКМП, оскільки здатний змінювати клінічний перебіг на краще для багатьох пацієнтів, попереджує раптову смерть, а також є методом лікування, який здатен подовжити тривалість життя при ГКМП.

Особливі міркування щодо дефібриляторів, які імплантуються

Пацієнти та їх родини можуть мати численні питання про ІКД і про те, як він може змінити їх повсякденне життя, оскільки це метод пожиттєвої терапії. На більшість із цих питань повинен відповідати електрофізіолог, який відповідає за налаштування даного пристрою, оскільки особливості останніх можуть відрізнятися в кожному випадку і повинні підлаштовуватися в залежності від клінічної ситуації і рівня фізичної активності пацієнта. Відносно питань про потенційний зв’язок між ІКД та електромагнітним полем в оточуючому середовищі, важливо спочатку зрозуміти  природу електромагнітного поля, що являє собою невидиму силу, яка є результатом використання електроенергії в таких пристроях, які вмикаються в розетку або заряджаються від батареї.

З більшістю обладнання та пристроїв пацієнти стикаються щоденно, і вони ніяк не впливають на ІКД. Однак, було б непогано попередити пацієнтів зберігати дистанцію між ними і пристроями, що генерують велику кількість електромагнітних хвиль, такими як промислові інструменти для зварювання, а також великі електрогенератори (електростанції), діатермія, електрокоагулятори і МТР-апарати. Не дивлячись не це, пацієнти з ІКД можуть безпечно користуватися побутовою технікою, пристроями і апаратами, які міцно зафіксовані і придатні до експлуатації. Прикладом останніх можуть бути наступні:

  • Мікрохвильові печі
  • Металеві детектори
  • Телевізійні пристрої, радіо, відеоплеєри
  • Побутове кухонне обладнання (електричні тостери, блендери, ножі та відкривачки для бляшанок)
  • Електробритви і фени
  • Електричні ковдри і зігріваючі подушки
  • Електричні плити, сушарки і пральні машини
  • Комп’ютери, принтери та електричні пишучі машинки
  • Дрібні будівельні пристрої, такі як дрелі, настільні пилки (такі, що не оснащені батареями)
  • Стоматологічні сверла

 

Штучні водії ритму серця

Водії ритму необхідні пацієнтам з ГКМП з декількох причин. Часом, коли нормальний електричний сигнал не доходить до шлуночків, через «поламку» синусного вузла або серцевого блоку, імплантація штучного водія ритму серця (ШВРС) є доцільною і обов’язковою. Ця процедура передбачає розміщення маленької коробочки з батареєю у порожнині грудної клітки під шкірою, і проведення електродів через вени до серця для того, аби доставити необхідні електричні сигнали і задати серцю певну частоту скорочень.

У 1990-ті роки більшість важких симптоматичних пацієнтів з ГКМП і обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка, отримували в якості терапії двокамерні штучні водії ритму серця. Це давало можливість зменшити вираженість клінічної симптоматики і ступінь обструкції вихідного тракту лівого шлуночка, а отже слугувало альтернативною методикою хірургічному втручанню – септальній міектомії. Однак, покращення симптомів, яке відчували пацієнти, було визнане скоріше ефектом плацебо, аніж реальними змінами у перебігу хвороби. До того ж, зниження градієнту тиску на вихідному тракті лівого шлуночка було зовсім несуттєвим. Важливо пам’ятати, що найголовнішим моментом у лікуванні будь-якого пацієнта з ГКМП – це питання полегшення клінічної симптоматики, суб’єктивних відчуттів і покращення якості життя хворого, а не питання впливу на ступінь обструкції вихідного тракту.